Живолупов С. А. Самарцев І. Н. Запаморочення. Патогенетична реконструкція і практичні рекомендації

2019г.

200стр.

Запаморочення є однією з найбільш частих скарг на прийомі у лікаря - невролога. У багатьох випадках для правильної постановки діагнозу фахівця вимагається знання не тільки неврології, але й інших дисциплін: оториноларингології, внутрішніх хвороб та психіатрії. У цій монографії ми постаралися узагальнити наш досвід ведення пацієнтів із запамороченням в клініці нервових хвороб Військово-медичної академії ім. С. М. Кірова: докладно висвітлюється патогенез, клінічна картина, методики діагностичних тестів при основних патологічних станах, маніфестуючи запамороченням.

Цільова аудиторія монографії - студенти медичних вузів, ординатори, які проходять навчання за спеціальністю «неврологія», і практикуючі лікарі-неврологи, оториноларингологи і терапевти.

Запаморочення - це комплекс психоемоційних і вегетативних реакцій на порушення просторової орієнтації організму і неправильне усвідомлення положення власного тіла або ілюзію руху; його прийнято класифікувати як системне (вертиго) або несистемне. Часто хворі асоціюють запаморочення з відчуттям нудоти, насувається втрати свідомості, нестійкості в спокої і при ходьбі.

Запаморочення вважається одним з найбільш частих симптомів, що зустрічаються в медичній практиці (близько 5% населення Землі страждає запамороченнями різного генезу [39]). Нерідко це призводить до значного погіршення якості життя хворого: зміни звичного способу життя, соціальної дезадаптації, стійкої втрати працездатності. Тому проблема диференційної діагностики та лікування хворих, що страждають запамороченням, є актуальною не тільки в медичному, але і в соціальному аспекті.

За останні кілька років впровадження в клінічну практику емпіричних методів лікування запаморочення відбувається більш швидкими темпами, ніж дослідження фундаментальної патофізіології цього стану.

Выявление ключевых патофизиологических механизмов, которые могут отвечать за развитие различных клинических форм головокружения, позволит эффективно применить фундаментальные знания об основных биологических механизмах локомоции в клинической практике. Все более сложные экспериментальные модели и методы компьютерной реконструкции заболеваний, включая математическое моделирование головокружения у человека с использованием экспериментальных данных, применяются для изучения того, как нарушение некоторых физиологических процессов может повлиять на реализацию предрасположенности к головокружению.

Патофизиологические механизмы головокружения по большей части поддаются количественной оценке в клинических условиях, что позволяет осуществлять систематический анализ, с помощью которого возможен переход от неспецифических (симптоматических) методов лечения, зачастую по-прежнему основанных на эмпирических наблюдениях, к специфическим, в основе которых лежит адресное патогенетически обоснованное терапевтическое воздействие на ключевые механизмы развития различных заболеваний, проявляющихся головокружением.

У зв'язку з вищесказаним у даній монографії представлені сучасні уявлення про механізми забезпечення стійкості та основних клінічних формах запаморочення, що зустрічаються в практиці лікаря-невролога, методах їх діагностики та диференційованого лікування.